Ганна Дячок – відома поетеса Сарненщини. Головна тема її творчості – природа, рідний край, Батьківщина, почуття та переживання людини

Ганна Калениківна Дячок (Ковальчук) народилася 19 жовтня 1953 року в селі Чабель Сарненського району Рівненської області.
Ганя – найстарша з десяти дітей у великій селянській родині. Її потяг до високого й красивого проявився рано. З дитинства захоплювалась малюванням, писала твори, вірші. Надсилала їх на республіканське радіо, програма « Старшокласник», і отримала позитивні відгуки. Все частіше твори молодої авторки стали з’являтися в місцевих періодичних виданнях.
Закінчивши восьмирічку, двічі намагалася поступити до Львівського художнього училища імені Труша. Та не судилося.
Після невдалого вступу тітка забрала Ганну до себе в Донецьк. Там почалися її «університети»: няня в дитячому садку, токар на заводі. Щоденна тяжка монотонна робота, а душа жила десь окремо – в захмарній мрійливій країні, де гармонія…
Деякий час письменниця живе в Рівному. Працює перукарем. Саме в цей час Ганна Дячок відновлює творчі зв’язки з районною газетою «Сарненські новини». Часто друкується у «Вільному слові». З 1996 року пані Ганна є членом літературного об’єднання «Наше коло».

Невдовзі, разом з чоловіком переїжджають в село Смородськ Дубровицького району, щоб доглядати його стареньких батьків.
Перша збірочка віршів Ганни Калениківни, книжечка-розмальовка для дітей «Марулька» побачила світ у 2002 році. І відразу привернула увагу маленьких читачів.
Через два роки, в 2004, за сприяння голови Рівненської облдержадміністрації Миколи Сороки та голови обласної ради Романа Василишина видавництвом «Волинські обереги» видруковується збірка ліричних поезій Ганни Дячок «Запізнілі жоржини». В ній вміщено посвяти рідним, друзям та інтимна лірика.
В 2007 році дані про Ганну Дячок ( Ковальчук), як про місцеву письменницю, були внесені до літературно-краєзнавчої енциклопедії Рівненщини.
А вже в 2010 році підбірку її віршів розмістив на своїх сторінках літературно-краєзнавчий журнал Рівненщини «Погорина» № 14-15 « В неволі не народиться зернятко…».
2011 року життєва стежина повернула Ганну Калениківну до її витоків, до отчого дому. Чоловік влаштувався на роботу в лісництво села Ясногірка, що по сусідству з рідним Чабелем. Тож там і поселилися.
Творчість Ганни Калениківни має свою читацьку аудиторію. Її вірші та замальовки із задоволенням читають та перечитують односельчани, впізнаючи в них знайомі місця, рідних, сусідів, а, часом, і самих себе.

Стало доброю традицією запрошувати поетесу на відкриті уроки з української літератури в рідній школі, святкові концерти, тематичні вечори, мистецькі заходи, що проводяться, як в рамках сільського культурно-дозвіллєвого комплексу, так і на районному рівні. Пані Ганна з радістю відгукується на такі запрошення. Адже там її чекають вдячні читачі, щирі шанувальники її таланту
Уже була готова до друку третя, вигойдана – виплекана серед лісової краси і тиші, поетична збірка Ганни Дячок «Поліські замальовки». В якості ілюстрацій до неї авторка власноруч виготовила чудесні флористичні картинки. Та знову не судилося…

26 лютого 2017 року поетеса Ганна Калениківна Дячок померла у селі Смородськ Дубровицького району, де і похована.
Ганна Дячок залишила по собі яскравий слід у поезії та в душах тих, хто її знав. Життя земне таке непередбачуване. Так рано забрав її Господь. Можливо швидко згоріла, бо все пропускала через своє щире, добре, співчутливе серце…

Слово! Найсильніша і найвпливовіша зброє, Тобі судилась вічність у людському житті. Ти можеш бути найвірнішим другом, надійним предметом, приємним спогадом. Ти вічна зброя людства.
Слова правдиві, щирі, влучні, ніжні і дотепні. Слова, які ми сьогодні присвячуємо Ганні Калениківні Дячок – член літературного обєднання «Наше коло», що діє при обласній організації Національної спілки письменників , член сарненських «Надвечір’я» та «Азалія» та інших. Та просто хорошій людині.
Літературний вечір пам’яті ” Жива у слові поміж нас” присвячуємо Ганні Калениківні Дячок, людині,справжньою зброєю у житті якої було слово.

Ні, то не я пишу, то – не я.

Це злетіла душа моя

Й спрагло так забажала вірша

Під бентежні жалі та тишу.

Зерням маку по біглім полі:

Про Полісся, стрункі тополі,

Про знайоме усе до болю,

Під прожиті оті жалі…

Вірші – діти мої малі.

У цьому родинному колі друзів, освітян, журналістів, чоловіка, мешканців села, молоді маємо намір перегорнути сторінки історії її життя, звернутись до барвистої мережки її творчості, висловити свої відгуки про прочитане, слова вдячності і пам’яті.
Розпочнемо з мандрівки сторінками дитинства Ганни Калениківни.
1. Народилася у селі Чабель, з раннього дитинства потоваришувала – поріднилась навіки з чарівною, мальовничою Поліською природою. Завжди завдячувала батькам, що з дитинства прищепили любов до Божої Природи
У краю моєму такі краєвиди!
Рослинок цілющих усякі є види.
Дерева, суцвіття, плоди і насіння –
Всевишнього Бога усе це творіння…
(вірш читає Артюх Станіслав)
2. Дуже радісним було захоплення від єднання з цим казковим світом, що переростало у відчуття безмежного щастя, і їй хотілось творити: писати, малювати, співати. Перевагу надала поезії. Ще в п’ятому класі склала перші віршовані рядочки, які прозвучали на українському радіо в передачі «Старшокласник». Це найбільше вплинуло на творчу долю Ганни Дячок і стало рушійною силою до підкорення нових вершин у літературі
Ганна була старшою з десяти дітей у своїх батьків. Про яке там естетичне виховання могла йти мова? А їй не треба було того книжного виховання. Як губка, маленька Ганя проймалася чарівністю природи.

Милозвучність вітру, мелодія медової тиші, оксамит зелені, безмежність неба, запах весняного дня, краса й добро людських стосунків зворушували її тонку натуру.
(вірш «Дитинство»)
2. – Я виросла серед лісів та боліт, - розповідала Ганна Калениківна журналістці «Вільного слова» Оксані Слободзян. – До високого й красивого мій потяг проявився рано, і я в дитячому віці зрозуміла, що хочу займатися в цьому житті мистецтвом. А тому після восьмого класу подалася до Львівського художнього училища.
3. Дівчинка гарно малювала, проте випускниця звичайної сільської школи не мала шансів. В сім’ї біднота, робота з ранку до вечора, бо кожен з дітей мав свої обов’язки. Після невдалого вступу тітка забрала Ганю до себе у Донецьк. Там почалися її «університети»: нянька в дитячому садочку, токар на заводі, щоденна тяжка робота, а душа жила десь окремо – в захмарній, мрійливій країні, де гармонія.
4. А, взагалі, де тільки Ганна Калениківна не жила з своїм чоловіком: і в Рівному, і в Чабелі, і в Ясногірці, і в Смородську. Але де б вона не була, завжди гарно виглядала. «А я ніколи й не була схожа на сільську бабу – каже пані Ганя. – Жінка всюди має залишатися жінкою. Попораю господарство, приберуся, вдягнуся гарно: взуття на шпильках взую, капелюшок на голову накину, намисто на груди повішу – та й виходжу на люди, до магазину».
Благодатна земля, славна історія Поліського краю, спонукала і сприяла народженню художніх літературних творів
Тематика творчості поетеси різноманітна. Вона тонко відчуває час, орієнтується і вміє знайти потрібне виразне слово, а також красиво збудувати фразу, в якій відображені світовідчуття та розуміння. Її поезії надзвичайно ліричні та щирі, сповнені людяності й любові до рідного краю та людей.. Гання Дячок є автором двох поетичних збірок: «Марулька» (дитячі віршики) та «Запізнілі жоржини». Готова до друку ще одна збірка, яку, я сподіваюся, ми невдовзі матимемо змогу прочитати.
(читає вірш Ярошевич Дарина та Мороз Олена)
Це неповний перелік авторського доробку.
Ганна Калениківна вважала себе щасливою людиною, тому що встигла багато здійснити, написати і цю радість завжди ділила з оточуючими її людьми і, водночас, не дуже щасливою. Вона інколи говорила: «Мені іноді здається, що я живу не там і не так, ніби я не туди впала.

Чому мені пишеться? От, як дихаю, так із мене виливаються вірші».
Ганна Дячок дуже любила українські народні пісні та була переконана, що вони мають чи не найкращий енергетичний потенціал. А наспівана багатьма стародавня пісня, як намолена ікона, наповнюється позитивною енергією. Тому і не дивно, що однією з улюблених її пісень була «Їхали козаки із Дону додому»
(виконання пісні «Їхали козаки із Дону додому»)
Із вдячністю згадують ім’я Ганни Калениківни багато людей, з якими щедро ділилася знаннями, досвідом, підтримувала, по-материнські піклувалася (хоча своїх діточок Бог не дав) , раділа їхнім успіхам, завжди любила і поважала свого чоловіка, Дячка Василя … Отож, просимо поділитися своїми спогадами Василя….
Ведучий. Маємо можливість почути спогади про Ганну Дячок друзів, читачів, бо її твори зайняли належне місце у літературі нашого краю.
До слова запрошую помічника депутата Василя Яніцького, журналіста і просто друга поетеси Оксану Семенівну Слободзян.

Однак смерть була невблаганною, недуга перервала людський порив під час творчого злету 25 лютого 1995 року на 64 році життя.
Вона пішла із життя після зустрічі у нашій школі із учнями, вчителями, не здійснивши задум, не поклавши кінцевої крапки в описах долі своїх літературних героїв.
Запрошую до слова вчительку української мови та літератури Тетяну Володимирівну Карпович.
Вона любила життя, чекала весну, пробудження природи і в одному з своїх останніх віршів описала свої бажання і переживання.

(вірш читає Стрибулевич Ганна)

Ведучий. Нехай же вічною буде наша пам’ять про поетесу Ганну Калениківну Дячок, а на вістрі полум’я свічі не згасне ніколи її талант, доброта, людяність, які передавала людям і заповіла нам у спадок.
А на закінчення нашої зустрічі просимо послухати «Пісню про село» Ганни Калениківни Дячок.
Ведучий. Сумно, що Ганни Калениківни більше нема з нами. Але її добрі справи – в спогадах людей, її Слово живе в книгах і продовжує промовляти до читачів своєю мудрістю, позитивом і щирістю.